Пишу зі стажування в Будапешті. Потрапила на масове протистояння поліції та праворадикальної партії Jobbik, вірніше - її молодіжного крила Hungarian Guard.
Три години провела в музеї сучасного мистецтва, списала нотатками весь блокнот, глибоко і якісно задоволена.
"Порногламур - стиль мас, високоефективних варварів, котрі надто багато працюють, щоб відмовляти собі у праві на релакс і розваги".
"Порногламур набув якостей довершенішого, ніж будь-коли раніше, ремесла - найвищої проби". (Коельо, Браун, Роулінг, Кутзеє)
"Справжня європейська революція ХIVст. - винайдення виточок в одязі, новий тип елегантності і спокусливості, досі не притаманний жодній культурі".
"Лише з появою порно-фільмів картина світу, відображена в кіно, може вважатися повною. Після цього у візуальній культурі не залишилося невідомих сфер".
Кінематограф як крок до порнографії: "краса жінки в русі стала рішуче новим і обіцяючим безліч відкриттів способом втілення прекрасного".
"Демографічний вибух ХХ століття спричинив появу вимушено посередніх людей, які не встигають долучитися до усталених культурних моделей"
Щойно в айфонах з'явився додаток "Brushes", дехто почав продавати свої айфон-картини по 15 фунтів за штуку. Я перестала сміятися з молескінів та айфонів саме відтоді, як переконалася, що вони інколи потрапляють до талановитих рук. Картинки намальовані буквально пальцем. Розробники додатку "Brushes" організували спеціальну групу, де автори можуть розміщувати свої роботи. 
( Read more... )
( Read more... )
Навряд чи можна назвати цю книжку суто харківським текстом, бо тут зустрічається і курортно-бандитський шик Євпаторії, і емігрантський Париж. Проте у текстах читач побачить переважно міського мешканця-пролетаря, зі специфічним вокабуляром та уявленнями про щастя. Якщо намалювати середній фоторобот людини, про яку пише Фоззі - це буде чоловік у светрі Boys, із магнітофоном Sharp та спортивній шапочці "півник".
Для Галі, героїні оповідання Жень Женич, щастя - замовити живий виступ гурту Мумій Троль на честь свого самовбивства, заради чого вона продає квартиру. Для Ефи з оповідання Малый - ефектно виглядати у спортивному костюмі і вражати публіку промовами на поминках. Для Піпетки, успішного бізнес-аналітика з Москви - повернутися в українську провінцію і помститися кривдникам.
Порахувати кількість другорядних, побіжно згаданих персонажів, сусідів та приятелів у книжці неможливо. Надмірне бажання автора уточнювати і прикрашати оповідь несуттєвими паралельними лініями поки що зраджує в ньому дебютанта. Другорядний герой Гриша Рубель з оповідання Корабельный раввин терміново потребує наркотичної дози, але не має грошей, щоб додзвонитися дилеру. Він стає навколішки, молиться, набирає випадкові цифри на мобільному, і в такий спосіб поповнює рахунок на 25 гривень. Після цього Гриша подається у монахи. Таких побутових чудес у книжці безліч, усі вони могли би стати основою інших оповідань, однак автор розправляється з ними похапцем, лише окреслюючи парадоксальність епохи пізнього "совка".
Як можна зрозуміти з оповідань Фоззі, люди дев’яностих років щиро вірять в чудеса. В очікуванні дива перебувало все молоде покоління (щоправда, процес звершення дива тоді називався прозаїчно - "круто піднятися"). Для одних зразком для наслідування став Брюс Лі, Шварценегер, Цой та різні герої підпільних відеосалонів. Для таких, як єврей-шахіст Яша, героями були Віктор Корчной, який втік з СРСР, і Капабланка, який розкошував у пестощах жінок і в шампанському.
Оповідання оснащені "примітками перекладача" - авторським коментарем, який рідко додає гумору, але в цілому стає в пригоді тим читачам, які не знають подібної лексики: отвалить две кати за что-либо, хуна, штымп, хезать, засосать рюмку, отканать в сторону, лёвики, пиковый вопрос, бодяжить бензин, хапануть, сладкий лох тощо.
Маленькі люди в оповіданнях Фоззі фарбують машини, катають возики в аеропорту, чистять палубу і проводять час у психдиспансерах. Вони настільки маленькі, що їх можуть просто "забути", як Кастєта з останнього оповідання збірки, якого вербує агент позаземних цивілізацій, а місцева міліція, "раз он так удачно потерялся", вішає на нього кілька нерозкритих справ.
Текст не скочується до каталогізації усім відомих явищ десятиліття, чим грішить більшість молодих авторів сучасної літератури (які були кришечки на кефірі, якою була гра "п'ятнашки" чи вкладиші від жуйок). Кожен згаданий костюм Адідас - суворий контур чоловічих образів.
Якщо комусь бракуватиме у книжці Фоззі стилістики, філігранності чи літературності, або ж буде забагато Висоцького в цитатах, то співчуття автора кожному герою, знання його мови і готовність зрозуміти його мотиви це певною мірою компенсують. І здається, у музиканта Фоззі прибережена для читачів ще не одна ковбойська історія.
Цитати:
- "Украинцев в Париже почему-то было мало, Мирон кроме Алика, себя и Зоряна за всё время узнал только Женю из Донецка, который работал в церкви и нагло ездил по Парижу на бусе с крымскими номерами и надписью Ялтинский дельфинарий через весь кузов"
- "Бабушка Роза не пропускала ни одной программы Время и всегда умилялась, когда послы африканских стран в экзотических одеждах в конце своей речи говорили с ужасным акцентом "Спасибо за внимание".
novynar.com.ua/analytics/culture/69060
Пітер Грінуей наполягає на руйнуванні мімезису і відмові від наративу в кіно. Його персональні вітряки - Голлівуд, а також особистий пункт відліку як атеїста - подолання біблійної історії. Він вважає наратив штучним утворенням, як і кадр, рамку чи екран і щиро дивується, як легко людство звикло до цієї гри по замовчуванню - сприймати "історію в рамці" (театральні постановки, картини, фільми).
Мені здається, зі штучною природою оповіді Грінуей дещо погарячкував. Відкидання текстоцентричності західної культури - справа утопічна. Нехай в основі нового кіно буде алхімічне поєднання звуків, образів і тексту (Грінуей справді добре виглядає за touchscreen пюпітром), але навіть якщо в самому потоці зображень немає історії, то вона з'являється при коментуванні роботи, або ж у полотні (наприклад, "Таємна вечеря"), на базі якого твориться відео. Чи не більш штучно виглядатиме нелінійний наратив нового кіно, обтяжений технічними приладами заради інтерактивності?
На початку розмови режисер згадав про те, що сьогодні на кіносеансі людина може розпізнати кіножанр і більш-менш точно спрогнозувати, як розвиватиметься фільм. Грінуею йдеться про чистий, незамулений Голлівуд, а саме - про "Гаррі Поттера" і "Володаря перстенів", які найбільше обурюють британця. Але це кіно наївного глядача, а дитину цікавить не сюжет казки, а багаторазове її повторювання-впізнавання. І якщо вже Грінуей послався у виступі на статтю Еко, то мусив би зацитувати її закінчення: "Щоб бути вільними, ми мусимо пройти урок життя і смерті, і тільки книги можуть передати нам це знання". Я думаю, нехай ця частина людства отримує досвід з подібних анімованих книжок-фільмів. Їх можна назвати, за Еко, пролетарями. ( "Майбутня ера, у якій пролетарська більшість користується тільки візуальною комунікацією, а планується ця комунікація комп'ютерною літературною елітою").
Попри озвучене бажання софістікованого діалогу з глядачем, Грінуей згадує про свої гастролі як поп-артиста з проектом віджеїнгу з великим задоволенням. Голландці перестали ходити до кінотеатрів, а Грінуей спрямовує їх до галерей і музеїв. У цьому його найбільша роль, як на мене.
Все-таки віджеїнг - це лише однин з можливих шляхів переродження "мертвого" кіно. Одна справа - дороге шоу з камерним оркестром, десятком екранів та інтерактивною панеллю для маестро Грінуея. Тут дійсно не потрібен наратив, можна поринути у безкінечний потік образів, наскільки вистачить сил глядача. Інша справа - 1,5 годинний фільм. Віджеїнг Грінуея - це багатоканальний подразник, що вимагає напруженого сприймання. Прекрасний, барвистий, гіпнотичний, але він нагадує ризому, яка не має початку і кінця. Якщо згадати дослідження Френка Кермоуда про кінцівку художнього твору як варіант апокаліпсису, то стає остаточно зрозуміло, що віджеїнг Грінуея є втіленням його атеїзму. Апокаліпсис у режисера скасовується.
Це зона абсолютного експерименту, яка погано надається до якихось градацій і оцінювання. Залишається тільки з цікавістю спостерігати.
( Read more... )
Зайшла сьогодні в Український дім на Fine Art Ukraine. 20 гривень за вхід - і ви отримаєте якісну мозкову діарею.
Не минуло і кількох років, як завдяки Гапчинській хлинув потік світлої, позитивної, казкової жижі, на полотнах - сотні рожевощоких дебільчиків, балерин і стилізованих циркових петруччо в яскраві ромби. Принцеси, надувні кульки, для коньюнктури - пару портретів старих євреїв. Одним словом, для тех, кто верит в сказку.
Це один з відгуків на форумі молодої художниці, чиї роботи мене вразили:
"А у меня случай немного необычный… Мы с мужем очень хотим иметь детей, но пока не получается. Решили “визуализировать” свое желание с помощью ваших работ… Они настолько позитивные - должно сработать! Если все получиться, расскажу!"
Трохи позитивчику:
( Read more... )
Насправді я ходила в Український дім за іншим. На першому поверсі - ретроспектива картин Тетяни Яблонської. Несподівано перед глядачем розгортається ціла епоха. У віці восьмидесяти років у ній проявилася спокійна правдивість. На картині Pink Floyd - її дочка Гаяне в навушниках слухає музику із заплющеними очима. Роботи останніх років перед смертю - переважно вигляд з вікна, і найбільш пронизлива пастель "Яблучка".
На третьому поверсі - Сергій Якутович. Вибух святості і гріха, міць і хіть, чорна жива кров графіки, жилава пристрасть і холодна симетрія. Придбала "Мазепіану", хоча всім серцем хотілося найповніший альбом. Може, наважуся колись.
Перший розголос у польському суспільстві спричинила дипломна робота Піраміда тварин, виконана Катажиною Козирою під керівництвом професора Гжегожа Ковальського. Авторка публічно захищала свій проект в Академії мистецтв у Варшаві у 1993 році. Формально ідея інсталяції перегукується з сюжетом казки братів Гримм Бременські музиканти. Козира вертикально розмістила опудала тварин – коня, собаку, кота і півня. Для свого задуму вона звернулася до працівників іподрому, де скакових коней у випадку пошкодження кінцівок зазвичай забивають. "Я ловила себе на думці, що розглядаю живих коней як хижак, що видивляється красиву жертву з гарною шкірою для опудала", - згадує Катажина. Коли з тварини знімали шкіру, Козира зняла відео, на якому видно, як все ще рухаються м’язи мертвого коня.
Після оприлюднення інсталяції на адресу Академії мистецтв посипалися листи від пересічних громадян, від Асоціації польських митців, захисників тварин з вимогою визнати помилковість захисту Козири й аморальність молодих митців, які практикують убивство тварин заради видовища. У пресі з'явилася низка звинувачувальних публікацій з критикою сучасного мистецтва загалом.
Проект Козири показав, що суспільство витісняє неприємні для себе речі на маргінеси свідомості. Воно не бажає знати, звідки береться м’ясо у м’ясних лавках, куди діваються старі і хворі тварини. Разом з тим, Козира загострила питання відповідальності людини за життя і смерть інших.
На початку 90-х Козирі вдалося показати, що мистецтво може проблематизувати дійсність, а не лише відображати чи прикрашати її. Сучасне мистецтво препарує суспільні табу, і Катажина Козира почала свою мистецьку кар'єру з дослідження себе самої - своїх страхів та етичних меж. У 1999 році авторка спробувала втрутитися в публічний простір з проектом Кровні зв'язки, який погодилася розмістити на міських білбордах компанія Art Marketing Sydicate. Перед глядачами поставало чотири фотографії, на яких були зображені оголені жінки на тлі червоного хреста і півмісяця - сама Козира та її сестра з ампутованою ногою.
Ідея фотопроекту полягала у критиці війни у Косово, у підкресленні беззахисного становища жінки та в обігруванні хреста і півмісяця - символів релігій та доброчинності, які втратили своє значення під час війни (згодом Козира продовжить вивчення теми війни як тваринної пристрасті чоловіків у відео Злочин і покарання, 2002). У відповідь на численні скарги громадян і представників католицьких організацій з чотирьох фотографій організатори залишили тільки дві, а згодом підредагували зображення. Цензурування мистецького проекту засвідчило, що Козирі необхідно було працювати у цьому напрямку надалі, а арт-середовищу Польщі цей випадок допоміг зрозуміти, що сьогодні мистецтво, окрім інших функцій, стало важливим інститутом критики суспільних явищ.
Театр ілюзій
Кожного разу обираючи новий спосіб репрезентації своїх ідей, Козира дедалі більше провокувала європейську спільноту до дискусій і ставала учасницею своїх же експериментів. У двох відео-інсталяціях Чоловіча лазня та Жіноча лазня авторка вирішила загострити різницю між реальністю та медіа-світом, який формують ЗМІ. Зйомки прихованою камерою відбувалися в одному з фешенебельних готелів Будапешта, а щоб потрапити до чоловічої лазні, Козирі довелося увійти в роль, загримуватися й імітувати тіло чоловіка. "Моїм паспортом у чоловічий світ став приладнаний до мене штучний пеніс", - розповідає Козира. Як з'ясувалося під час таємних зйомок, ні до чого іншого чоловіки особливо не придивлялися.
( Read more... )
novynar.com.ua/analytics/culture/67991
- Музика:Chromatics :: In The City
У вашої черепашки вирячені очі? Ваш папужка вискубує з себе пір'я? Я теж не знала, що відповісти на ці питання реклами в метро.
Між тим, теоретик архітектури Андрій Пучков висловив твердження, що в архітектурі не може бути андеграунду, як у мистецтві та літературі, бо архітектура по замовчуванню тоталітарна. Мається на увазі, що архітектура завжди залежна від замовника і його коштів, вона не може бути чистим вираженням фантазій автора (виняток - Гауді), вона завжди залежить від капіталу.
Пучков зауважив, що всі люди у світі пов'язані каналізацією. І що стосовно архітектури варто ставити питання не "яка вона", а "чому вона тут з'явилася". Тоталітарні споруди практично не змінюють своїх функцій зі зміною влади (НКВД - Кабмін). Я запитала, чи поділяє він думку, що не варто відновлювати втрачені архітектурні споруди, адже це знецінює ідею унікальної пам'ятки як такої (Пирогоща, Михайлівський). Він погодився і згадав, що порадив колезі, який розробляв проект нового Михайлівського собору, ліпше збудувати, скажімо, сучасну церкву під водою. І що згодом цей колега таки побудував церкву, але на воді - Миколи Чудотворця.
- Музика:Sally Shapiro :: Miracle
В суботу на запрошення Каті Ботанової (Центр сучасного мистецтва при НАУКМА) та Жені Білорусець (Худрада) прочитала лекцію "Політичне висловлювання в сучасній літературі: ігрові стратегії". Повний текст незабаром з'явиться на одному з гуманітарних сайтів. Здивувала кількість людей, які залишилися на дискусію: викладачі, студенти, мистецтвознавці, філософи, молоді марксисти. У стінах ЦСМ відбувається так багато значимого. Коли мовчать шпальти, канали, блоги, час говорити у найбільш природному для діалогу місці - в колі цікавих людей. Сьогодні були фільми Катажини Козири (на фото - фрагмент фільму "Кастрат"). Завтра - продовження лекцій і виставка "Погляди", кого цікавить.
- Музика:Royksopp :: Miss It So Much
Це не ілюстрація закону про гральний бізнес. Просто перше бажання, яке у мене завжди виникало при розгляданні картин Босха чи його послідовника Брейгеля (старшого) - оживити чоловічків, які наповнюють химерний і малозрозумілий (навіть знавцям Середньовіччя) світ символів.
Виявилося, що таку спробу нарешті зробили Мірйам Бейкер і Майкл Крен. Відео для британського гурту Zoot woman.
( Read more... )
За сніданком крутила в руках пачку солі Артемівського заводу. Її дизайн so Soviet: сірий картон, гости, лого типу "Київнаукфільм", а внизу зазначений номер телексу (!). Згадалося, як мене звільнили з уроку фізкультури, щоб я посиділа в учительській і прийняла телефонограму. Мені уявлялося, що зараз із телефонного апарату полізе паперова стрічка, як у фільмах про Леніна. Виявилося, я просто мала записати в зошиті те, що мені продиктували з іншого кінця трубки.
Ми можемо пишатися сіллю Артемівського заводу, як Швейцарія - речами з довічною гарантією, адже сіль не має терміну придатності. У них навіть є сайт, де пропонують три мови - English, Русский і KOI8-U.
State enterprise association Artyomsol is equipped with modern machinery and enginery. It implements advanced technologies of salt-extraction and is the largest among analogous enterprises not only in Ukraine but also in Europе.
... У чоловічому глянцевому журналі GQ з’явилася серія авторських колонок, у яких Роднянський аналізує блогосферу та її реакцію на Залюднений острів, навіть пояснює, чому режисер Бондарчук став лояльним до російської влади. На думку Роднянського, ставлення інтернет-користувачів до масштабних і високобюджетних фільмів сучасної Росії багато в чому несправедливе і свідчить про комплекс провінційності. "Вибачте, але Острів - серйозний, авторський, змістовний фільм", - переконує продюсер.
З іншого боку, Роднянський просуває ідею Залюдненого острова як приклад "розумного продюсування", тобто підтримки фільму, який звертається до сучасного глядача доступною кіномовою. Мовляв, поєднання авторського глибокого кіно з видовищним жанром "екшн" й касовими зборами цілком можливе, і посилається на фільми Олдбой Пак Чхан Ука чи Темний лицар Крістофера Нолана.
Втім, після низки гучних презентацій продюсер дедалі стриманіше змальовує перспективи видовищного кіно в Росії у найближчому майбутньому: за його словами, у зв'язку з економічною кризою фінансування великого кіно з приватних джерел різко скоротиться, визначальне слово залишиться за державними органами Росії. Зважаючи на цей факт, лояльність Бондарчука до влади і його вступ до партії Єдина Росія - завбачливий режисерський крок.
Олексій Серебряков, один з найбільш яскравих акторів стрічки, який зіграв роль Мандрівника, сумнівається в тому, що Залюднений острів коректно називати авторським кіно. В інтерв’ю виданню Известия він розповів, що від самого початку не поділяв захоплення продюсерів і режисера сценарним матеріалом подружжя Дяченків. За словами Серєбрякова, знімальна команда отримала від нього сорок сторінок зауважень і запитань щодо логіки сюжетної лінії та характерів, однак до них ніхто не прислухався. Відтак другий фільм, на його думку, вийшов "чистим атракціоном", без особливого смислового наповнення.
... У Залюдненого острова з'явилося достатньо відданих прихильників, які з патріотичних міркувань ходили на кіносеанс по кілька разів, а тепер чекають на вихід ліцензійного DVD, що з'явиться у продажу 21 травня. Молода російська аудиторія давно чекала на нові обличчя, і тепер має свій пантеон красивих богів - Юлію Снігірь, Василя Степанова та Петра Фьодорова. Щоправда, виконавець ролі Максима Каммерера, як і його напарниця по екрану, вирішили поки що утриматися від нових кінопропозицій, а Петро Фьодоров опинився на гребені нової хвилі, виступивши продюсером і виконавцем головної ролі у скандальній стрічці Росія 88. До слова, продюсуванням цієї картини займався і Роднянський, і тут мережевий маркетинг не знадобився: картина побувала на кінофестивалі Берлінале та отримала серйозний розголос у пресі.
Крім надзавдання, яке ставив перед собою Федір Бондарчук - створити образ нового героя - йому вдалося втілити і відпрацювати схему створення російського глядацького кіно у жанрі фантастики, ба навіть - антиутопії. Нехай його життя у зв'язку з економічною кризою стало надто коротким, а якість - дискусійною, але спробу було реалізовано. Навряд чи найближчим часом Росія дозволить собі настільки масштабні проекти. Хіба що за державний рахунок з метою патріотичного виховання.
Повністю матеріал читайте тут.
В ньому дізнаєтеся більше про стратегію просування фільму і перспективи інтернету в таких справах.
Днями на презентації книжки "Мілітарна парадигма літератури соціалістичного реалізму" Ірини Захарчук Ростик Семків поставив авторці цікаве питання - чи можливий в Україні текст про війну в ігровому модусі?
Після зустрічі я подивилася фільм чеського режисера Іржі Менцеля "Я обслуговував англійського короля" за однойменним романом Богуміла Грабала, празького іроніка. Мушу сказати, такої війни я ще не бачила. І наразі не уявляю, щоб в Україні зняли подібний фільм. Навіть не через існування кількох протилежних моделей війни в уяві українців, а через те, що поки що нікому.
Матеріал-то в чеському фільмі трагічний, той самий, що і в "Катині". Але все найстрашніше залишається за кадром - арешти, розстріли. Присутні тільки чіткі штрихи (як от безрукі і безногі інваліди війни, що купаються в басейні рекреаційної зони замість попередників - досконалих арійських богів).
Головний персонаж, чех Ян Дітє - авантюрист, тиловий пацючок, легко мімікрує під німця гера Діті, спочатку підставляє підніжку колезі-офіціанту, а далі переступає труп власної дружини-нацистки. Колись він навчився головному правилу офіціантів - все бачити і чути, але нічого не знати. Втім, одного дня йому доводиться зізнатися собі, що він чудово усе розуміє.
Часом фільм пересичений балаганом, він ледь-ледь не зривається на фарс. Баланс витримується завдяки паралельній часовій лінії стрічки - подіям, що відбуваються через 15 років, коли Дітє відсидів строк у в'язниці і вийшов звідти іншою людиною. Ця частина картини знята в сірих барвах і лірично-філософському настрої. Загалом у стрічці багато художніх знахідок, кадр "жінка купається у воді з яблуками" Кустуріци відпочиває.
А взагалі - читайте Богуміла Грабала, його "Надто гучну самотність", оповідання, дивіться стрічку "Потяги особливого призначення" за його сценарієм, ці речі варті вашого часу.
Мені також підказали, що цей роман можна купити в українському перекладі (абабагаламага)
1. Чому розкидані по тексту імена Фаулза, Сологуба, Сорокіна і Достоєвського жодним чином не відбиваються на Вашому стилі мислення?
2. Чому персонаж Даша Кащенко, яка мешкає у 4-кімнатній квартирі, "у якій гріх не їздити на велосипеді" у Києві, (а тато дівчини - начальник прикордонних служб), у кінці книжки живе в гуртожитку і працює секретаркою?
3. Коли киянка Настя Міросадзе встигла стати лютеранкою і навіщо? До 1923 року, за сюжетом, вона мешкала в Римі, не знаючи німецької мови, потім померла у Берліні в 1931-му. В Україні лютеранські громади існували на Західній Україні з 1926 по 1939 рік, тобто лютеранкою на батьківщині вона не могла стати. Ця деталь була заявлена лише для того, щоб мати сюжетний мотив поховати персонажа на берлінському кладовищі? Чи для чого взагалі?
4. Цього разу ми зустріли в тексті образи
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
te34 i tanyathecutie, згадки про жж і "вконтактє", а найбільш вишукану "алюзію" Ви спромоглися створити з оскомних віршованих рядків про міст Мірабо і не дуже вдалого образу Фаїни Раневської. Питання просте: Ви плануєте зробити творчу перерву, чи це вже не зупинити?Написана в кокетливому стилі: "Щойно сідаєш за кермо, автоматично погоджуєшся опинитися по той бік барикади й повірити, що паризькі студенти в 1968-му - невдахи. Жахливе, я вам скажу, відчуття!"
Висновок автора: ця чудова машина сприяє подоланню експлуатації людини людиною, бо в такому мерседесі зникає бажання наймати водія - хочеться керувати машиною особисто.
Easy Virtue ("Легковажна поведінка") симпатичний тим, що у ньому все витримано зі смаком. Тут є пікантні інтрижки у стилі "Дживса і Вустера", тяжкість оксамитових гардин і сільські пейзажі від "Спокути", а головне - пристойна роль Коліна Ферта, який останнім часом знімався в абсолютній їрунді типу "Мама мія", "Няня МакФі", "Випадковий чоловік" і тд. Не знаю, може він був замордований кредитами.
У фільмі з виконавицею головної ролі трапилося кілька кривлянь (за столом зі святковою качкою на день подяки) та надто картинних красувань (з сигаретою на ловах), але хороша фінальна сцена перед "прощальним танго" це компенсувала. В цілому залишилося приємне враження від непласких характерів.
Забула додати для любителів IT Сrowd: у фільмі грає Кетрін Паркенсон, наша феєрична спеціалістка по залагодженню конфліктів.
- Музика:Anoraak :: Make it Better
Це фото народного артиста України Павла Зіброва, яке не потрапило в журнал Playboy №4.
Є також інша новина: ви можете купити чи просто погортати біля кіоску журнал Playboy №5, де обов'язково знайдете мене. Гортати ближче до 68-ї сторінки.
Фото: Наталія Бубновська
coffee_ggirl
Чому марксисти критикують, наприклад, Енді Воргола? Чому його не можна сприймати як логічний крок в історії мистецтва?
- Так, він є частиною історії мистецтва. Інша справа, чи потрібно цьому радіти? Людина обирає об’єкт для споглядання. Ви як колекціонер чи просто як глядач можете вибрати в якості такого об’єкта натюрморт Шардена, а можете стояти перед трафаретною Мадонною з картону. Сучасна система мистецтва їх прирівняла, при цьому трафаретна Мадонна коштуватиме набагато більше. Потрібен якийсь інший вимір з погляду "А що це значить для людства і його внутрішнього розвитку"? Можливо, треба було менше часу витрачати на споглядання "репродукцій" Мерилін Монро і це було би краще?
З іншого боку, Ви самі демонстрували роботу концептуаліста Юрія Альберта "Гроші за цю картину були витрачені на добрі справи. Чи стала від цього картина кращою?" Можливо, непорозуміння виникає від того, що поняття "мистецтво" часто вживають як оцінне?
- В чомусь – так, згоден.
Як сьогодні розвивається інститут кураторства в Росії? Запитую, бо у нас у зв’язку з Венеціанською бієнале це гаряча тема.
Якщо коротко, то в Росії на сьогоднішній день цей інститут відсутній. Зараз немає ніяких кураторських виставок. Єдиний кураторський проект останнього часу, який би я назвав кураторським, - проект Олега Кулика Вірю, в якому я брав участь. Там була концепція, відбір учасників, а не солянка чи кілька запрошених весільних генералів для мас-медіа. Скажемо прямо, кураторство сьогодні нікому не потрібне. Для комерційної складової сучасного мистецтва кураторство – це палиця в колесі. Для чого щось вигадувати, ускладнювати, напружувати художників, щось там з кимось порівнювати? Кураторський проект – це світ ідей, і на нього важко знайти покупця.
Далі інтерв'ю з Дмитром Гутовим читайте тут: novynar.com.ua/analytics/culture/63982- Действительная голгофа таких одиночек, трагических «аутсайдеров», как Ван-Гог или Гоген, служит моделью для множества апокрифических сказаний о житиях других страдальцев. Общая схема повторяется в тысячах газетных статей, монографий, романов и киносценариев. Так перед миллионами глаз возникает что-то вроде средневековой мистерии на площади. Пережив эту сакральную драму, обыватель чувствует себя очищенным, он может теперь спокойно вернуться к своему повседневному бизнесу, невыносимо скучной рутине жизни.
- Рассуждения по принципу «наоборот» Энгельс назвал однажды «политикой Грибуля». Грибуль — комический герой народных сказок («трикстер»), делающий все невпопад. Он смеется на похоронах и плачет на свадьбе.
- Формально Самба был прав — не следует обращаться к жандармам, когда речь идет об искусстве, и не дело социалистов брать на себя ответственность за административные меры в буржуазном государстве, даже если иные демонстрации нового вкуса носят хулиганский характер, насыщены порнографией и сопровождаются всякими анархистскими жестами. Выставки сюрреалистов, например, почти не обходятся без револьверных выстрелов, обнаженных красавиц на столе между бутылок с шампанским и других аттракционов, еще более острых. Появление жандармов в таких случаях может быть неизбежно, но кому их звать — это уже другой вопрос.
Більш тверезо пережити вчорашній вечір Девіда Лінча допоміг потойбічний сміх Ути Кільтер, яка стала би ідеальним епізодичним персонажем його чергового фантазійного кошмару. Взагалі драпіровані штори, фіолетове світло, дим, два теракотові крісла і феєрверк на сцені вказують на те, що це він і був.
- Музика:Tesla Boy
Фонд Девіда Лінча – у Нью-Йорку. Його капітал - понад 7 мільйонів доларів. Фонд засновано для того, щоб кожен, хто потребує цього, зміг практикувати метод трансцендентальної медитації. На сьогодні ми допомогли 100 тисячам студентів. Близько 20 шкіл США ввели у навчальний курс ранкові і вечірні заняття медитацією. В Україні ми допоможемо облаштувати таку ж систему.
http://www.davidlynchfoundation.org/
Про медитацію
У кожній медитації використовується мантра, яка є специфічним звуком, думка-вібрація, це природний спосіб заглибитися у життя, досягнути єдиного поля. Поки що мені дуже подобається відчуття того, що я в Україні. Мені сподобалася архітектура, відчуття в центрі міста, тут гарна кава. Коли я перебуваю в якійсь країні, там у мене виникають ідеї. Так сталося у Польщі, в місті Лодзь. До Києва я приїхав учора, побачимо, що станеться тут зі мною. Я мало що знаю про Україну, мене про це постійно тут питають. У Філадельфії я жив у районі українських переселенців, у мене було також багато друзів-поляків. Пам’ятаю той період, коли у вас був популярний помаранчевий колір. Я зараз тут, щоб підказати, як вашій країні справитися з проблемами.
Людина - дерево
Якщо уявити країну чи людину в образі дерева, то воно не в найкращому стані: хворе листя, сухе гілля. Ми починаємо лікувати листя, розмальовуємо окремі листочки у зелений колір, тобто починаємо вирішувати проблему на рівні листочків, у той час як треба рятувати коріння. Сьогодні не потрібні поверхневі рішення, потрібні системні зміни в людині. Айнштайн сказав: «Якщо хочеш вирішити проблему, треба спуститися нижче проблеми, а не перебувати на її рівні». Махаріша Махеш Йогі говорив: “Water the root – and enjoy the fruit”. Розв’язок проблем завжди на глибинному рівні. Іншими словами назвемо це «єдиним полем», абсолютом.
В кожного є свідомість, розум, але не в кожного вони в достатній кількості. Я запевняю вас, що ви можете зробити значно більше для їхнього розширення, для досягнення океану чистої свідомості. У вас з’явиться неймовірне відчуття щастя, хвиля за хвилею. Це не поверхневе рішення, це не уявне самонавіювання. Свідомість справді розширюється. До того, як я почав практикувати медитації, мої здібності були певного рівня, але я хотів більшого. Я не був щасливим, мене постійно їли депресії і злість. Тепер я почав насолоджуватися життям. Не подумайте, що це варіант чи замінник якоїсь релігії, це не культ і не секта. Люди будь-якого віросповідання можуть практикувати трансцендентальну медитацію. Це ментальна техніка, що приносить позитив. Чого я боюся? Всяких ненормальних речей, болю, смерті, говорити публічно.
Я спробував безліч різновидів медитації, поки дійшов саме до трансцендентального методу. Наукові дослідження показують, що під час цієї практики активізується 100% мозку. Це не потребує надзусиль. Вам просто дається мантра Махаріші і ви природнім шляхом занурюєтеся у глибину своєї свідомості. В людях закладено повний потенціал – просвітлення, безмежна свідомість.
Про пояснення фільмів:
«Внутрішня імперія» - це містичний фільм. Я завжди про нього так говорю. Зйомки фільму – це надзвичайно важка річ, забирає багато сил намагання скласти всі елементи точно в одне ціле, і в результаті змусити працювати цю цілісність. І щойно ти представляєш цей фільм публіці, люди знову вимагають перекласти його на слова. Це страшенно сумно. Фільм – це цілісна річ. Всередині вас має виникнути відчуття, що насправді цей фільм означає.
Це величне, безмежне поле. Це той рівень життя, у якого не було початку, воно є зараз і снуватиме вічно. Якщо вас цікавить музика – доведіть свою свідомість до цього. Розширте це, і ви отримаєте дедалі більше глибин музики. Упродовж різних часів люди застосовували практику медитації. Цей внутрішній досвід – те, про що говорили різні вчителі у всі часи. Дорога преса України, у вас є шанс передати цю техніку людям, школам, і ви станете героями в очах людей. Ви побачите такі зміни в людях, що у вас закрутиться волосся на голові. Ви принесете людям щастя, творчі здібності, мир, велику енергію. В цій країні дуже важливо почути цю інформацію. Люди можуть сказати: «Це просто особиста сфера інтересів Девіда Лінча. Я не вірю, що це правда. Навіть попри те, що було проведено близько 600 наукових дослідів, які підтверджують позитивний вплив медитацій на мозок. І попри те, що так багато свідоцтв від людей про те, що життя людини кардинально змінилося. Методика медитації – ключ до миру. Не відвертайтеся від цього, це все заради людини, це приносить лише добро. Сприяйте поширенню цього – і ви побачите, що це працює. Недарма всезагальне поле називають Атман (самість, тотальність). Ми всі чули вислів «Пізнай себе». В цьому і полягає суть медитації: розгорніть себе.
Про книжку "Упіймати велику рибину":
Людина не здатна приступити до чогось без ідеї. Ми би хотіли ловити великі чудові ідеї, у які можна закохатися. Тому я порівнюю ідеї з рибами. Все, що вам потрібно – це бажання як наживка. Якщо ви будете сповнені бажань, побачите, що згодом вам вдасться ловити ідеї. Дрібні рибинки водяться на поверхні. Ви не зловите важливу ідею, допоки вона не підніметься до рівня свідомості. Якщо ви зможете розширити свій резервуар свідомості, то ви зможете захоплювати більші ідеї з більш глибоких рівнів, засвоювати більше інформації. У мене виникали ідеї стосовно малювання, музики, фільмів. Але до цього дня я не знаю, яку найбільшу рибину я вхопив.
Про дивних персонажів у фільмах:
В цих історіях є місця, настрої, звуки, музика, є персонажі. Усі вони з’являються як ідеї. Жоден з цих персонажів не існував насправді до цього. Одного разу в кабінеті я надиктовував асистенту свої думки. І тут на думку мені спадає ідея ковбоя. Він починає говорити, а я починаю диктувати помічникові його репліки. Так і виник цей образ.
Profile
- pani_grunia
- Віра