Отже, нагороду "Книжка року Бі-Бі-Сі" отримав Юрій Іздрик за книжку "Таке". І я почуваюся завсідницею іподрому, яка поставила на правильну конячку.
Вдруге у житті перетнулася з послом Великої Британії паном Лі Тернером. Він (як умів) вітав українською мовою переможця і вручив авторові заповітний помаранчевий конвертик (я сподіваюся, ця штука таки потрапить в руки Іздриковій дружині!).

Лі Тернер - дипломат з більш ніж двадцятирічним досвідом роботи, ерудована і сучасна людина, присутня в Linkedin і Facebook. Російською володіє чудово, українську активно вивчає. Принаймні, він правильно пише назву нашого міста - Kyiv.
Тернер - автор кількох романів і кіносценарію, практикував як журналіст для видань Financial Times, Boston Globe і Die Welt, сидів у декретній відпустці з двома дітьми, поки дружина робила власну дипломатичну кар'єру.
Крім іншого, Тернер веде свій блог у вільний від роботи час. За його словами, до записів у блозі може дістатися о другій ночі, якщо є чим поділитися. І, як він зізнався, йому часто бракує зворотної реакції. Тож якщо вам цікаво, чим живе британський посол і що думає про поточні події в Україні (звісно, з огляду на свій дипламатичний статус) - заходьте на його блог, не соромтеся коментувати і дискутувати.

Вже є у продажу і декому навіть прийшов поштою новий номер журналу "ШО" (грудень '09), у якому можна знайти прозу Фаїни Грімберг, інтерв'ю з науковцем і письменником Ростиславом Мельниковим, видавцем Дмитром Стусом, поетесою Марією Степановою, режисером Тоні Ґатліфом. Юрій Володарський написав про "Журавлів і карликів" Леоніда Юзефовича - цьогорічного лауреата національної російської премії "Большая книга", про "T" Віктора Пєлєвіна, "Віртуоза" Олександра Проханова і багато іншого.

У новому номері "ШО" можна почитати і мої тексти: П'ять похоронів і жодного весілля (про роман Галини Пагутяк "Урізька готика"), На півсили (про "Комашину тарзанку" Наталки Сняданко) і Робота над помилками (про "Улюблений пістолет пані Сімпсон" Миколи Рябчука). Якщо щось зацікавить - вивішаю тут. А поки що тримайте Іздрика "Таке":

Електроліз мови

Якщо вам здавалося, що цього року усі полиці книгарень були завалені книжками Юрія Іздрика, то зорові відчуття вас не підвели. Письменник справді доповнив і перевидав збірник есе «Флешка 2 Gb», а також опублікував три старі романи під однією обкладинкою «3:1». Але не поспішайте підозрювати Іздрика у зискові, адже він дуже часто відпускає тексти жити своїм копілефтовим життям у мережі.

Так сталося з новою книжкою «Таке», уривки з якої автор спочатку виклав у своєму блозі, потім озвучив її аудіоверсію, а потім віддав у руки видавців. Цей збірник прози можна сприймати як виснажливий процес метаболізму слів. Не все в цьому процесі буде приємним читачеві, не всі слова розщепляться на смисли. Будьте готові до того, що деякі тексти «Такого», неначе груба клітковина, не засвояться, але виконають у вашому організмі певну очисну функцію.

У книжці Іздрика все відбувається на двох рівнях – хімічному і метафізичному. Спочатку в окремих оповіданнях слова розкладаються на сіль і воду, «Я» розпадається на «Й» та «А», блуд перетворюється на blood, Вавілон – на селище міського типу Бабине Лоно. Далі починається внутрішня дискусія автора з філософією Вітгенштейна і влучні спостереження про аберацію мови у світі реклами (проста цигарка на 15 затяжок описується як робота коксохімкомбінату, а надпотужний ноутбук рекламується як жіноча іграшка з рожевеньким корпусом).

Іздрик залишається вірним своєму методу каталогізації світу і розглядає два типи людей – невротиків і психопатів, характеристики яких настільки дотепні й універсальні, що текст «Психоневро» уже став самодостатнім, яким свого часу був його «Трактат про мудаків». За Іздриком, невротики створили мистецтво, психопати – точні науки і політику. Читач може спробувати пройти тест на тяжкість. Якщо ви агресивний патріот із бажанням перекроїти світ, у вас багато пафосу і ви маєте темперамент гіпсокартону – значить, за версією Іздрика, ви «тяжолий» (на відміну від «непростих») .

«Таке» - це, напевно, одна із останніх прогулянок привиду українського постмодернізму місцями бойової слави. Пацієнт реабілітаційної клініки на прізвище Ургант – уламок розщепленого «Я», котрий літає у різних новелах «Такого», наче скельце чарівного дзеркала з казки Андерсена. Спочатку Ургант обирає письмо як долучення до колективного складання головного слова, але згодом розуміє, що в індивідуальному письмі смислу немає, тому герой іде в запій. Але основною проблемою стає тотальне непорозуміння – з голубами, які вже не розуміють закликань «гулі-гулі», з Богом, молитва до якого спростилася до заяви в ЖЕК. Спостереження над стиранням і зміщенням смислів, мова і мовчання для Іздрика становлять найбільший інтерес. А висновок у нього один: головним видом протесту проти світу є не мовчання, а відмова чути.

Іздрик ефектно чергує шаманське письмо із раціональними кристалізованими сентенціями, які не можуть не подобатися: «шляхетна жінка носить біографію на обличчі», або ж «чудова жінка може нагадувати і клаптикову ковдру, і чавунну праску». На відміну від хворобливих героїв «Воццека» та «Подвійного Леона», які гидували вдихати повітря поблизу інших людей, оповідач «Такого» насолоджується життям, курить ялівець з Мохом і Прохаськом, жартує про Бога. Один із найбільш електричних текстів цієї книжки – «Take it». Покаяння без пафосу, прощання з жінкою, яка, як водиться, була надто хорошою: «Мій глиняний чоловічок надто звик падати, а з тобою довелося б підніматися». Словом, якщо хімічні процеси у письмі Іздрика для вас виявляться отруйними, доїдьте на ліфті до поверху «метафізика». Там на вас чекатиме Іздрик із підробленою схемою порятунку.

"В затінку бічної алеї молодик у плащі поверх білої піжами ламав собі руки". (wringing his hands) - з контексту зрозуміло, що він нервово потискував, розминав руки.

"І вже була ладна задерти підборіддя й узяти його шелестливий вантаж" (це про букет квітів - rustling load).

"Невдовзі певне число (звісно, це "a number of") невтішних олійних полотен знову вернулося в Москву, натомість решта нудилася в найманих квартирах".

"Його ім'я, безперечно, прибране, було Губерт Г. Губерт" (assumed, тобто вигадане ім'я).

"Флора поклала в рот туру, потім виплюнула і знічев'я пустувала" (Flora put a rook in her mouth, ejected it, clowning dully".

"Ми стоїмо понад дрібною помстою" (We are above petty revenge). Ну так, ми кажемо "постій понад цим".

"Цей тип проворно вихопив їй рукопис із рук, щоб він знайшов собі набагато солідніше місце публікації, ніж журнал "Брунька" чи "Корінець".

"Він спирався на подушки, а вона сиділа на фотелі його плоті, повернувшись до нього плечима". (with her back to him)

"Її зграбний зад лишався вставленим у медальйон кожного наступного дня" (мається на увазі, що образ її красивої задниці був як маленьке фото у медальйоні, як щоденне нагадування).

"Я нікуди не їду. Я чекаю знайомого. Такого собі". (I'm not going anywhere. I'm expecting somebody. Nothing very exciting).

"Насуваючи піхву юніорського розміру на орган" (drawing a junior-size sheath over an organ) - мова йде про презерватив.

Оцінити текст Набокова я так і не змогла.

У селі Криві Коліна (!) Ющенко вчора відкривав пам'ятник Шевченкові (замість десятої ранку приїхав о другій дня, само собою). Пам'ятник зведений на кошти одного тамтешнього мецената, який уже побудував по району кілька храмів, мостів, шкіл, садочків і готелів. Подейкують, що він почав будувати церкви після того, як дізнався, що його "замовив" кілерові власний син.

Прекрасний німецький фільм "Листопадове дитя" (Novemberkind), режисер - Крістіан Швохов (Christian Schwochow). Якщо вам вдасться знайти цю стрічку в мережі або позичити в Гете-інституті, обов'язково подивіться. Це дипломна робота режисера. І нехай усім бездарним стане соромно.

Сходіть в Національний художній музей, 20 грн - і ви побачите цікавий кураторський проект "1989-2009: Мінливий світ - розказаний час" і безкоштовно отримаєте альбом-каталог з текстами.
Багато вражаючих робіт, особливо запам'ятовується цикл фотографій Ірини Абжанадзе і відео Ольги Чернишової "Марш". Дивіться самі:

Стіна на Подолі

ФРЯ - несклон. ж. укорно: важная особа. эка фря! ты что за фря такая? фрякаться вят. подымать нос, зазнаваться, важничать собою. фрякать кем? кланяться, поклонничать, просить? я вами не фрякаю, не нуждаюсь в вас.

Достоевский Ф.М., "Униженные и оскорблённые":
"Да за кого ты себя почитаешь, фря ты эдакая, облизьяна зеленая? Да без меня ты бы на улице с голоду померла. Ноги мои должна мыть да воду эту пить, изверг, черная ты шпага французская. Околела бы без меня!"

Років п'ять тому я була переконана, що зустріну подібні пасажі в сучасній українській літературі хіба в якості стьобу, але я помилялася.

"У бабусі в креденсі акуратні стосики скатертин ручної вишивки білим по білому, перекладені лавандою і ялівцем, займали цілу полицю. Порцеляновий кавник зі спеціальною підставкою-підсвічником, щоб кава не вихолола надворі. Керамічні, зроблені вручну на крузі бабусиним знайомим гончарем горнятка для ранкової кави, досить великі, бо каву вранці пили з підігрітим молоком або збитими вершками і варили у срібній джезві. Пообідню каву бабуся готувала у мідній джезві, з кардамоном і цитриною, її пили без молока із маленьких порцелянових філіжанок. Порцеляна обов'язково мала бути кольору слонової кістки, бабуся не визнавала ніякого фаянсу, а тільки справжню тонесеньку порцеляну, яка видавала особливий мелодійний звук, коли горнятко ставили на блюдце.
...І я досі переконаний, що навіть найдосконаліші сучасні пристрої для вилущування вишневих кісточок ніколи не зрівняються зі старим бабусиним, у якому мене найбільше зворушував срібний ланцюжок і крихітна металева бирка з вигравіруваним іменем майстра".

Якщо в англомовних дискусіях за законом Годвіна стоп-слово "Гітлер", то у нас таке слово - "гівно". Особливо, якщо йдеться про мистецтво.
Пропоную запросити до Києва відомого художника і перформансиста зі США - Макарті - для інсталяції своєї роботи перед стінами Верховної Ради. Вона ідеально відповідатиме нашому національному і політичному контексту.



Paul MacCarthy, Shit Pile, 2007

«Бог крім раю нічого більше і не створював – ми в ньому і дальше живемо, тіки ніхуя не бачим кромі зміїв і big apple".

"На піку популярності ти раптом згадаєш причину тріумфу. І з жахом усвідомиш, що всі ці юрми журналістів, фанатів та аспірантів ходять за тобою зовсім не для того, аби насолоджуватися художнім словом та збирати крупинки мудрості. Вони, немов та ігуана з анекдоту, бояться проґавити твою смерть.
Вони дарували тобі стільки уваги, що тепер мають повне право на сатисфакцію".

"Важкий безнадійний ідіот – зазвичай патріот, незалежно від місця народження. Сусідів ненавидить по-чорному, озброюється вилами, вправляє джіу-джитсу (в національних гамівних сорочках, що не так обмежують, як координують рухи), а ще мріє особисто ознайомити Фукуяму зі своїми планами перебудови світу."

"Так, тяжОлі багато страждають. Це правда. Але не через брак інтертекстуальної компетентності. Все тому, то кожну книжку вони читають як власне досьє, кожен фільм коментують фактами своєї біографії, а кожен прогноз погоди сприймають як особистий гороскоп.
Тому дискутувати з тяжОлими безсенсовно: чують і бачать вони лише самих себе, а дискутують лише з гіпсокартоном, який має схожий
темперамент".

"Ми завжди переформатовуємо молитву на заяву до начальника ЖЕКу,
де в анекдотичній формі, з орфографічними помилками вимагаємо:
а) зниження тарифів на електропостачання й освітлення;
б) пільгового проїзду в ліфтах;
в) безперервної гуманітарної допомоги".

"Очнувшись после долгого, болезненного похмелья, неожиданно поймете, что напрасно кобенились и строили из себя интеллектуала с претензиями. Да, странно звучит — «напишите со смыслом», но ведь два доллара за слово. Два! И потом, «со смыслом» гораздо приятнее, чем «гламур», «кислота» или вообще — «нишевый». Отсюда же рукой подать до духовных ценностей.

В тот же день вы пишете материал на шесть тысяч знаков, его с триумфом публикует модное издание, и вас приглашают в штат спецкором. Понемногу вы привыкаете писать со смыслом, и это становится вашим главным занятием в жизни. Вы готовите репортаж с выставки собак, и каждый терьер оборачивается в вашем сознании средоточием кристально-прозрачной, живительной истины. Вас просят написать колонку, что эпоха стрингов заканчивается, и вы прямо с восторгом беретесь за эту тему, решая на протяжении трех абзацев вопрос: «Зачем стринги?» А из заметки с футбольного матча вы умудряетесь сделать такую философскую притчу, что вас вызывают к президенту издательского дома и выплачивают небольшой бонус".

(Написано для листопадового журналу "ШО". Решту моїх текстів, а також книжковий огляд з Юрієм Володарським та інтерв'ю Андрія Любки із Дмитром Водєнніковим - читайте там)

Десять маленьких історій, у яких можна почути заповіт Сент-Екзюпері відповідати за тих, кого приручили і відлуння самотніх кроків Кафки. Його принцип перетворення добре прижився на побутовому ґрунті оповідань Малярчук, де для персонажів просто немає іншого логічного виходу із ситуації – лише розправити крила і полетіти геть від вокзальних пиріжків, безпритульних псів і реанімацій. «Раптові метелики» як прийом – чи не єдина можливість для авторки викрутити сюжетне кермо з примітивного любовного трикутника в бік літературності.

«Звірослов» досліджує, звісно ж, не тварин. Це збірник психологічних портретів невдах. Найбільш безпечно і непомітно ми щодня можемо вивчати продавщиць і пасажирів, підслуховувати їхні розмови і домислювати собі чуже життя. Малярчук щиро захопилася цим заняттям і спробувала надати існуванню «простої» людини загадковості і глибшого сенсу.

В оповіданні «Пума» бородата продавщиця корму чекає на незнайомця у чорному костюмі, у «Метелику» представниця цієї ж професії продає смажені пиріжки на привокзальній площі і чекає на мужчину з гучномовцем. У «Курці» дівчина вчиться відрубувати рибам голови у супермаркеті і мріє про директора, у «Зайцеві» торгує картоплею і мріє про пекаря Серьожу. Навіть жінку-терапевта з оповідання «Медуза» у певному смислі можна назвати продавцем здоров’я, просто з вищою освітою.
Така собі вічна Пенелопа за прилавком у виконанні Малярчук якнайкраще втілює образ пересічної української жінки, яка продає непотрібний товар (а насправді – саму себе) і чекає на казку. Сміятися з цього гріх, тому авторка намагається підійти до відомого шаблону з більш благородних позицій – очуднення і дослідницької цікавості.

У цій книжці більше жалості, ніж великої любові до героїв, тому «Звірослов» вийшов мелодраматичним. «Сняла решительно пиджак наброшенный, казаться гордою хватило сил» - приблизно в такому дусі поводяться героїні оповідань Малярчук. У «Свині» акцент робився на образі Фані, однак її дитячі травми та переживання щодо власного свинства ніяк не прислужилися розвитку сюжету. Поки ми співчували невдалому виступу Фані-дівчинки на концерті, її чоловік несподівано посадив кактуси і, здається, вбив кількох людей.

Найкраще Малярчук вдається псевдоготична оповідь, коли в героях поєднуються ненависть і хвороблива прив’язаність (оповідання «Щур»), несподівано виринає Стокгольмський синдром і читач готовий прийняти огидного персонажа як себе самого. Вивчення страшного впритул – гарний шлях приправити надто очевидну сентиментальність. Наприклад, у «Зайцеві» на дорозі лежить закривавлена героїня з пошкодженими нутрощами. А коло неї сидить винуватець дорожньої пригоди і зворушливо жує булки, загублені жінкою під час аварії. Драматургія тексту, яку можна описати так: господарська сіль, розкидана комунальниками, розтоплює перший сніг.

У текстах Малярчук стало значно менше підкреслено неврівноважених персонажів з театральними жестами. Тепер її герої приземлені і по-своєму раціональні. Розмовляючи з бородатою головою Бога, просять багато грошей і чоловіка. Хоча авторка завжди говорить, що жодна критика не змусить її писати по-іншому, все ж вона вочевидь вирішила поіронізувати і тепер кожне оповідання рясніє іменами, не менш яскравими, ніж Капітоліна.
Ці тексти можна порівняти із грою в більярд, де всю жалість до затурканих людей збирають у піраміду дерев’яного трикутника, а потім прицільно спрямовують кульки співчуття в лузи. Сюжети влучно котяться куди потрібно, і з погляду результатів гри все виглядає дуже непогано. Однак «Звірослов» - це згусток кінетичної енергії, а от якоїсь незбагненної алхімії у цій збірці ви не знайдете.

Так берегла себе від перегляду "Антихриста", а потрапила на "Ангела біля моря" Фредеріка Дюмона. Думаю, у багатьох глядачів після нього запустився механізм самознищення.

Ну, я чому виступаю з пропозицією зробити платний доступ до фільмів "Молодості" на сайті на період фестивалю? Прийшла на фільм, який хотіла побачити - немає квитків. Купила квитки заздалегідь - фільм змінили на інший. Таким чином впадково подивилася "Відторгнення" Володимира Лєрта. Бабкін ваш - непоганий актор, Баширов - само собою. Кіно зняте на експорт в Росію, тому там у героя паспорт із двоголовим орлом і ціни називають у рублях. Але на машині - український техталон і страхування. Балерина Белла мене, звісно, добила. Як і свіжий хліб на дачі, і "дєрзкость коричневого паркета". Але викрутилися з бюджетом - людей по мінімуму, небо в зеленці, soviet антураж і катастрофа винесена за дужки. Люблю, коли хитро тратять гроші. От Інні Капінос, акторці театру Франка, дісталася крихітна роль. Життя змусило її рекламувати засоби від кашлю та геморою, а тут - дві хвилини справжніх емоцій. Можливо навіть забезплатно - за можливість побути у кіно.

Підбірка з п'яти українських короткометражок остаточно переконала мене, що справа не у грошах, товариші. Гроші не мають стосунку до таланту і здорового глузду.

"2 calls" Валентина Семка. В епізодичній ролі знялася lyubzja. Зал нервово сміявся усі 11 хвилин. Справа в тому, що в локаціях Подолу усі герої розмовляють англійською (приблизно як стюардеси "Аеросвіту"). Особливо ефектно звучать репліки контролера трамваю, щось типу "Hey, come back! Do you hear what I'm saying?" Сюжет фільму такий: задоволений життям щасливчик в межах самозахисту випадково убиває невдаху, на місце якого, як стає відомо із записки, він прийшов у нову компанію. А наприкінці стрічки мораль: "За минулий рік криза позбавила роботи стільки-то людей". Срака-мотика.

"Іхтіс. Мрії" Сергія Веклича. Документальна історія про життя католицької громади Фастова, яка допомагає дітям з дитбудинку. Благородна мета режисера, не підкріплена жорстким добором відеоматеріалу. В результаті замість 10 хвилин якісного відео з монтажем отримали 30 хвилин хаотичних епізодів і реплік, серед яких губиться побут вірян, дитячі монологи про потаємну мрію (чудовий самодостатній момент) і кільцевий сюжет про "Володаря перстенів". Посередині чужорідно стирчить епізод про юнака, який страждає на офісній роботі в Києві, а насправді в електричці йому сниться чудове життя в колі фастівських католиків.

"Горда сльоза" Сергія Дарійчука. Історія про життя акторки і дворянки Марії Капніст. В принципі її біографія, страждання в сталінських таборах, спогади її і доньки Ради давно стали дуже запитаним матеріалом у виданнях типу "Караван історій". "Табори зробили з неї стару бабцю в 44 роки" - про це я читала ще років 10 тому. Фільму бракує несподіваного погляду чи бодай коментарів колег Капніст зі світу кіно. У стрічці використано документальні кадри, на яких Капніст взагалі виглядає міською божевільною на політичному мітингу. Пряма мова доньки акторки різко переривається "музичним оформленням".

"Impression" Ігоря Бутиріна. Літня розповідь про те, як восени знімався сюжет про піаніста Юхима Гофмана. Навіщо залишили "літню" частину з якимись торбами харчів, випивки і відпочивальниками на березі Дніпра - не ясно. В осінній частині все робилося ніби заради "рояля в кущах" - фортепіано, привезеного на берег річки. Розумію, ефектний кадр, але особистість Гофмана губиться серед побутової дурні, якою займається знімальна група. Якби режисерові був цікавий сам музикант, його імпровізації зняли б у звичайному класі консерваторії.

"Музей" Оксани Чепелик. Судячи з розсилок про культурні події, Чепелик цього року дуже активно представляє свою творчість і переймається, зокрема, глобальними питаннями - доля культури, пам'ять людства і тому подібне.

На цьому знімку - приміщення "Мистецького арсеналу".


Фільм "Музей" - це десятихвилинний перегляд цієї картинки (плюс багатозначний кадр калюжі з будматеріалами) під шизофренічний скрип, завивання вітру і порвані скрипкові струни. А за стінами "Арсеналу" - буденний шум автомобілів, яким не болить доля української культури...

Негайно, негайно сходіть сьогодні на фільм Божевільна допомога Бориса Хлєбнікова. Не забудьте одягнути шапочку із фольги, бо є ризик від випромінювання з екрану стати добрим і нещасним.
Кінотеатр "Жовтень", сеанс о 19.30

Наш агент у Лондоні ddaasha повідомляє, що все місто прикрашене рекламою Royal Opera House із зображенням нашого співвітчизника, провідного соліста королівського балету Сергія Полуніна.
Просто хочу, щоб ви знали про нього. Сергія не запрошують вести фестиваль "Молодість", не дарують ордени за заслуги, і може воно на краще.
Йому 19 років.
Він отримав усі можливі нагороди у світі балету.
Народився у Херсоні, мама ініціювала переїзд родини до Києва заради навчання сина. Тато поїхав на заробітки у Португалію, звідки переказав синові гроші на перший тренувальний костюм.
Якось Сергій надіслав відео свого танцю в Британію, довго чекав на відповідь. Звідти написали, що зараховують його до королівської школи танцю. Йому було в цей час 13 років і він став єдиним іноземним танцівником у групі.
Провідні британські видання називають його однією із найбільш яскравих зірок світового балету.
Фан-сторінка Полуніна.
Красивих реклам балету у нас в метро не вішають.

Журнал Playboy та видавництво «Фоліо» оголошують літературний конкурс "Дух свободи".

У розділі Playboy-проза друкувалися Рей Бредбері, Володимир Набоков, Ян Флемінг, Стівен Кінг, Джон Апдайк, Курт Воннегут, Лора Вайсбергер, Маргарет Етвуд, Джон Ірвінг, Майкл Крайтон, Джек Керуак, Йозеф Рот, Чак Паланік (Палагнюк).

Організатори запрошують стати автором журналу та отримати нагороди – публікацію текстів на сторінках Playboy та у книжці, яку планує видати "Фоліо", а також заохочувальний приз для одного з авторів – термінал BlackBerry.
До розгляду приймаються тексти (оповідання чи уривки з більшого твору) українською або російською мовами. Об’єм 10 – 20 тисяч знаків з пробілами.
Про деталі участі у конкурсі читайте на 93 сторінці журналу Playboy.
Надсилайте свої рукописи на адресу playboy@burda.ua
Перекажіть інформацію зацікавленим авторам.

Написано для "Playboy" (№11, листопад)



Как-то раз моей маме пришлось записаться на консультацию к врачу. Конечно же, её послали на приём к невропатологу, потому что все болезни от нервов. Сначала он как ценитель женской красоты попросил пациентку раздеться до пояса. Полюбовавшись вволю неплохим видом, врач молча написал направление в один из кабинетов поликлиники. После несмелого стука мама открыла дверь и увидела двух огромных медсестёр, которые раскладывали на газетке свой обед.

«Женщина, что вы здесь ищете? – устало спросила одна из них. «Мне назначили процедуры», - ответила мама. Медсёстры переглянулись и прыснули от смеха. «Женщина, невропатолог упорно посылает к нам пациентов, но наш аппарат уже лет десять не работает! Он издевается над нами, или просто дурак?»

( Read more... )

Прості істини зі світу кіно.
Якщо у фільмі знімається Пенелопа Крус, буде сцена на березі моря і фотографування героїні з подальшим проявленням знімків у ванній ("Елегія", "Вікі, Крістіна, Барселона", "Розімкнуті обійми" - у всіх трьох картинах ця сцена є).

Якщо у фільмі з'являється віолончель, на ній обов'язково зіграють Cello Suite No.1 i-Prelude Баха.

( Read more... )

Якщо фільм претендує на трагізм і художність, у ньому прозвучить мелодія, яка найбільш яскраво запам'яталася після American Beauty.

( Read more... )

Купила парфуми Idylle Guerlain, а таке враження, що тепер у мене є і шуба, і маленький старий фіат, і набір фломастерів, і пластилін, і все-все!!

Коли вчора запитали, яка картина вперше у житті вразила мене, я згадала її одразу. Альбом європейського живопису, з якого я трохи згодом змальовувала античні скульптури і тіла епохи Відродження. Картина називалася "Святий Себастьян" Тіциана, мені було шість-сім років. Я не могла відірвати погляду від рельєфних м'язів, живого світла. Звісно, найбільше мене вражали стріли, що стирчали з живота святого. В іншому альбомі було зображення цього ж Себастьяна у виконанні Рубенса. Я годинами порівнювала їх, вдивлялася у вирази облич, думала, хто із них страждав більше.

Попри те, що було багато святих, яких катували набагато серйозніше, святий Себастьян став одним із найпопулярніших персонажів живопису різних періодів, а особливо - Ренесансу і fin de siecle. Св. Себастьян поєднував у собі дві риси - красу і біль, які так приваблювали глядача.

Постать Ісуса Христа довгий час підлягала строгому мистецькому канону, а от оголене стражденне тіло римського красеня можна було перетворити на об'єкт художніх експериментів - він не мав символічного тягаря "батьківства", а отже вільно міг набути деякої сексуальності. Аж до того, що вже у ХІХ ст. образ св. Себастьяна вважався невід'ємною частиною гомоеротичної культури, з логічним завершенням у ХХІ ст., коли гей Джон Гальяно знявся в образі цього святого на обкладинці журналу Esquire.

Ігор Кон підсумовує важливу річ: "Художники Ренессанса сумели представить обнаженное и связанное мужское тело не столько страдающим, сколько пассивным и получающим удовольствие от своей беспомощности. Это позволило им объективировать свои собственные (и зрительские) садомазохистские чувства и желания и одновременно подрывало традиционный фаллический стереотип мужчины как субъекта и хозяина положения".

(Про еволюцію образу можна почитати тут)



( Read more... )


Про другий сюжет, який вразив мене на все життя, розповім іншим разом.

Я давно помітила, що коли на сайтах використовується "капча" з двох слів, перше слово - це нечитабельний набір літер, а друге слово - нормальне. Я завжди думала: який ідіот так криво пише слова і хто їх взагалі здатен прочитати?! Тому, вводячи красиве друге слово, я відчувала неабияке полегшення і була переконана, що це для психологічного комфорту користувача. Дати йому відчути, що у цифровому світі є щось людське і зрозуміле.

Однак я відстала від життя. Щойно дізналася від pan_grunia, що, набираючи друге слово, ми безкоштовно і добровільно поповнюємо базу оцифрованих книжок.
Отже, дається два слова - складне і просте, яке вже розпізнане комп'ютером. Якщо людина правильно вводить просте слово, то машина вважає, що і друге слово введене правильно. Якщо складне слово у вашій інтерпретації збігається з варіантом кількох інших людей, які вже пройшли через цю процедуру, то ще одна лексична одиниця додається до вокабуляру машин.



Таким чином, щодня близько 200 мільйонів людей розпізнають відскановані з паперових книжок слова, які не зміг прочитати комп'ютер. Так поповнюються онлайн-бібліотеки і бази оцифрованих журналів типу New York Times. Тому слоган ReCaptcha - "Stop Spam, Read Books".
До речі, я тимчасово встановила "капчу" для невзаємних друзів.

64 steps, як порвати з дівчиною.
Lev Yilmaz, автор Tales of Mere Existence.
Псевдо-анімація. Художник малює фігурки в режимі реального часу, камера показує результат з іншого боку паперу, плюс монтаж.

( Read more... )

The world seen through the eyes of Charles Darwin forms the basis for the performance 'Tomorrow, in a year'. Theatre production company Hotel Pro Forma striking visuals blend with pop-duo The Knife ground-breaking music to create a new species of electro-opera.

Hotel Pro Forma is supported by the Danish Arts Council - Committee for the Performing Arts.
Many thanks to my friend Andra Matzal.

P.S. У Дмитра Шурова, який теж пише химерні опери, відкрився сайт.

Авторка із Дніпропетровська. Зверніть увагу, вона засвітилася ще минулого року на конкурсі "Неформат".
Ульяна Гамаюн. Безмолвная жизнь со старым ботинком. Повесть // Новый мир. 2009. № 9.

Моя племінниця сіла гратися в онлайн-гру BBC. Смисл в тому, щоби білочка перднула так тихо, щоб її не почув ведмідь. Я шокована.

Кожного разу, як показую чоловіку на комусь пару чобітків, які мені подобаються, він стомлено каже: "ну гаразд, уб'ємо її, тільки пізніше".

Діти потрібні. Наприклад, для того, щоб через років 20 ми були в курсі музичних новинок.

"Помаранчева дівчинка" Гордера - єлейне коельйо. За симпатією до цієї книжки можна легко визначити тип людей, з якими не варто сперечатися.

Сьогодні за сніданком ми зрозуміли, чого бракує у нашому житті. Закадрового сміху.

"Шелдон розмножується мітозом. Одного дня, коли він об'їсться тайською їжею, з нього просто утвориться два Шелдони". (The Big Bang Theory)

"Это витамины!" - "Это ингредиенты для очень дорогостоящей мочи". (The Big Bang Theory)

Миючи посуд в очікуванні геніальної ідеї, згадала цитату з "Доплера" Ерленда Лу: "У лосей плохая мелкая моторика конечностей".

Задаю вопрос на засыпку: кто больше поспособствовал тому, чтобы политический заключённый Ходорковский вышел на свободу? - Александр Архангельский, который пришёл и спросил об этом Путина - или Улицкая, Быков и Прилепин, которые не пришли? Мой ответ, что - те, которые не пришли. Они использовали свой минимальный шанс, - потому что Ходорковский будет на свободе не когда Архангельский спросит об этом, а Путин вдруг разрыдается и скажет: «Да, я его сажал, но я раскаялся, вы меня разжалобили, и я сейчас его отпускаю». Ходорковский будет на свободе, когда у власти не будет Путина. А Путина не будет у власти, когда его протянутая рука будет встречать пустоту. Когда властители дум не будут сбегаться на чаепитие по первому свистку, а воздержатся. Просто воздержатся. Через какое-то время возникает общественная пустота. Через какое-то время после общественной пустоты - это показала Польша, Чехия… - меняется и общественное устройство, и государственное устройство.