Віра (pani_grunia) wrote,
Віра
pani_grunia

Щоденні практики добра

Україна – це країна, де можливо все. Сміються, плачуть солов'ї. Тут революції відбуваються так, що це ніяк не порушує спокій найдорожчої вулиці міста – Пасажу, з його лискучими “ягуарами” й бентлі. Тепле світло непошкоджених вітрин із шубами, манекени в трусиках Agent Provocateur, люди в картатих пледах посьорбують лате, а за кілька кроків униз – барикади, резервація відчайдухів, кров. Тепер кожна мама може строго запитати доньку: “Ти що, була на Майдані?” – люди звідти пахнуть революційним димом.

Черга охочих подивитися на будівлю КМДА зсередини переплюнула б найдовшу чергу до PinchukArtCentre у його найкращі часи. Я зайшла в будівлю мерії, щоб на власні очі побачити те, заради чого зібрався натовп. Не було ніякого галасу, штурханини. Стримані рухи людей і покашлювання змусили мене подумати, ніби я в церкві. Це враження посилилося, коли я побачила імпровізований олтар зі свічками, а також коли черговий на вході мовчки вказав одному дядькові на шапку. Дядько слухняно скинув її й зайшов до головної зали, де були високі стелі, урочисті колони, спертий дух, лиш замість ладану сильно пахло ковбасою. Відвідувачі мовчки роздивлялися навкруги, задирали голови, ніби й справді очікували побачити боже око на стелі. На паркеті спали хлопці, люди ніби рятувалися від урагану. Десь так воно і було.

Майдан сьогодні став тренувальним центром, де можна вчитися різним формам співжиття, це унікальна українська форма тім-білдінгу, яка практикується, на жаль, лише раз на дев’ять років. Для правих щось на кшталт пластунського табору, для лівих – справжня Християнія, для тих, хто щиро співчуває обом – місце волонтерства, стихійного буддизму і спонтанної креативності.

Мені здається, що окрім перестановок у відділі кадрів нашої прогнилої консерваторії надзавдання євромайданів по всій країні – перетворити позитивні соціальні практики на щоденний чин. Розуміти, допомагати, пропонувати ідеї, толерувати, дискутувати, брати на себе відповідальність, а якщо простіше – не ставати ногами на унітаз, умикати поворотні фари й ходити на вибори. Повірте, навіть цього для початку достатньо.

Я підписувала чергову електронну петицію до уряду США і не могла повірити, що роблю це. Як все-таки безглуздо, що мешканці України з надією на справедливість майструють ці електронні “журавлики” й паперові ліхтарики, які згорають задовго до того, як долетять до космосу. Люди розуміють всю трагікомічність ситуації і все одно надсилають S.O.S в країну, де чорношкірий президент публічно цілує свою дружину, а в юності курив траву й писав хороші вірші. Може, хтось із тих, хто сьогодні на Майдані малює плакати “Слава раціо!”, колись прийде до влади в Україні? Адже тут можливо все?

KORYDOR
Tags: життя, нотатки
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 8 comments